Поміж собою оунівці називали цю структуру як «ер тридцять три», а насправді мова йшла про референтуру зовнішніх зв’язків (РЗЗ). Її організатором став Микола Лебідь – знакова й легендарна постать у націоналістичному русі. Попри велику конспіративність РЗЗ, в історії націоналістичного руху залишилася низка небуденних спогадів з діяльності референтури та її яскравих представників.
От, наприклад, виходець із карпатського села Верхнє Синьовидне – Кость Цмоць, відомий під псевдонімами «Юра» та «Модест». Поміж іншого він був й одним із провідних членів СБ (Служби Безпеки) і прославився в дуже своєрідній ділянці: Кость Цмоць «спеціалізувався» на втечах із в’язниць. Двічі він потрапляв до рук НКВС-МБД і двічі втікав з тюрем Стрия та Дрогобича.
Але особисті втечі – це одне, а визволення із в’язниць провідників Організації – це щось зовсім інше. Отримавши наказ від Романа Шухевича, «Модест» розробляє план визволення із львівської в’язниці «на Лонцького» Дмитра Грицая-«Перебийноса» та Ярослава Старуха-«Стяга». Бойовики, на чолі із Костем, в мундирах німецьких органів безпеки, пред’явили в’язничній адміністрації письмове розпорядження «видати на переслухання до головного корпусу гестапо арештованих Дмитра Грицая і Ярослава Старуха». А через кілька місяців, у квітні 1943 року, за таким же сценарієм «Модест» визволить із рук нацистів шефа Головного Штабу УПА Олексу Гасина-«Лицаря».
Наказ Проводу – відійти на Захід – Кость Цмоць не виконав, щоправда відправив свою дружину Марію, яка була рідною сестрою Василя Біласа. Ще якийсь час він займався безпекою радіостанції «Вільна Україна», а у 1944 році загинув під час бою.
За межами України РЗЗ була не менш за конспірована, ніж в Україні. Але її можливості були надзвичайними. Про це свідчить такий випадок: після II Світової війни столиця Австрії, Відень, опинилася в радянській зоні окупації. І якось син Богдана Лепкого, Ростислав, довірився Миколі Климишину – одному з очільників ОУН – про те, що у їхньому будинку у Відні залишилися всі речі, а також й великий архів батька. Ростислав не вірив, що це колись можна буде вернути, але бандерівець переконав його, щоб той дав ключ від помешкання, зробив опис найважливіших речей і вказав, де вони знаходяться.
Через три тижні, восени 1945 року, велика підвода, запряжена кіньми, привезла із Відня до Мюнхена півтора десятка скринь з архівами Богдана Лепкого. Хлопцям із РЗЗ не були перешкодою ні великі відстані, ні кордони, ні радянські війська та спецслужби. А Микола Климишин, який 14 червня 1934 року, в день, коли мав скласти останній іспит у професора Лепкого в Краківському університеті, був арештований і засуджений на «процесах Бандери та товаришів» на довічне ув’язнення, після «пригоди з архівом» взявся закінчувати своє навчання в Українському Вільному Університеті, а основою для дипломної роботи стали врятовані листи Богдана Лепкого…
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”