При штабах військових округів УПА діяли підрозділи медичної опіки. Медично–санітарний відділ займався організацією невеличких лікарень, названих «шпитальками», пунктів перев’язки, опікувався пораненими та хворими. Фармацевтичний — заготовляв медичні препарати, харитативний — опікувався родинами членів ОУН та УПА, заарештованих чи засуджених, і дітьми–сиротами. Господарський відділ організовував вишколи медиків.
Винятково складні обставини, за яких доводилося оперувати й виходжувати вояків УПА, постійний ризик і жертовність повстанських медиків нині важко уявити. І все ж їм постійно доводилося працювати в умовах окупації: спершу — німецької, потім — радянської. Ті, хто проводив дні і ночі в лісових підземних бункерах, відчували постійний психологічний тиск: якщо «шпитальку», прочісуючи віддалені масиви, виявляли енкаведисти, розв’язка була лише одна — смерть. Живими пацієнти лісових лікарень та їхні рятівники в білих халатах зазвичай не здавалися, як, приміром, Катерина Лукань (псевдо Галина) із гуцульського села Кобаки, котра підірвала себе гранатою в оточеному «червонопогонниками» схроні.
«Будували підземні лікарні лише вояки УПА, аби звести до мінімуму ризик розконспірації. На заздалегідь ретельно підібране для лісової лікарні місце в теплу пору року прибувало зо два рої повстанців (20—30 вояків) з іншого регіону. Упродовж місяця вони споруджували об’єкт, не контактуючи з місцевим населенням. Харчі їм доставляла сітка ОУН, не знаючи для кого вони призначені. Лікувальний об’єкт, як правило, складався з кількох невеликих приміщень — операційної, кімнати для медичних працівників, господарського відділення та «палати», в якій вміщалося близько півтора десятка хворих та поранених. Завершивши роботи, вояки маскували бункер і рейдували на попереднє місце дислокації. Лише після цього до «шпитальки» непомітно прибував медперсонал з охороною».
Восени 1943 року завершилося формування структури підпільного Українського червоного хреста (УЧХ) і Санітарної служби УПА. Структури УЧХ функціонували в системі «запілля» й мали займатися підбором і підготовкою медичних кадрів, збиранням ліків, медичних матеріалів та інструментів, організацією підпільних лікувальних установ. Так, передбачалося, що на території кожного організаційного «куща» УЧХ створює одну санітарну криївку, забезпечену всіма засобами з догляду за пораненим або хворим, а на території району – один підпільний госпіталь, у якому можна було б розташувати до 15 поранених. Через мережу УЧХ до Санітарної служби УПА було залучено близько 100 фахових лікарів та 150 студентів медичного факультету. Сотні дівчат із жіночої референтури ОУН пройшли спеціальні курси санітарок.