ШУХЕВИЧІ…

У 1935 році на лаві підсудних опинився майбутній ко­мандир УПА, а на той момент один із провідників ОУН – Ро­ман Шухевич. Зустрітися із підсудним дозволили адвокату й близькому родичу Романа – Степану Шухевичу Останній дав дуже коротку настанову своєму племіннику: «Аби видно було, що перед судом стоїть не хто-небудь, але Шухевич, аби ти своїй родині навіть у таких обставинах приніс честь. А в першу чергу держатися згорда, звисока, аби голота знала, що має до роботи з паном».

Степан Шухевич не дарма хвилювався й найбільше пе­реживав за честь родини. Адже Шухевичі, впродовж кількох століть були «сіллю» цієї землі. Найдавніші згадки про Шухевичів сягають рубежу ХУШ-ХІХ століть і стосуються отця Миколи Шухевича, який був священиком в с. Раківці над Дністром. Власне з цього часу дослідники виводять свя-щениче коріння Шухевичів.

Його син Йосип, прадід Романа Шухевича, був парохом у с. Тишківці Городенківського повіту. Від нього починається «тишковецька лінія» родини Шухевичів, адже існує ще й «олієвська лінія» (від с. Олієв, де священиком був брат Йо­сипа Шухевича).

На свій час, а Йосип Шухевич народився у 1816 році, він здобув якісну класичну й богословську освіту в гімназії отців Василіян у Бучачі та Домінікан у Львові, які дозволи­ли йому проявити себе не лише на священичому поприщі. Так, отець Йосип, першим в українській літературі, здій­снив переклад з латинської творів Вергілія – «Пісню про хліборобство» та «Скотарські поеми». Його перу належать переклади з німецької праць Ернеста Шульце, Йогана Гер-дера та Шіллера. З англійської переклав «Подорожнього» Вальтера Скота. Крім перекладацької діяльності Йосип Шу­хевич укладав збірку своїх творів, яка вийшла по смерті ав­тора із передмовою 27-літнього Івана Франка.

У Йосипа Шухевича було дванадцять дітей і хоч двоє померли малими, десять залишили свій слід в українському житті. Осипа – найстарша донька вийшла заміж за доктора Лонгіна Рожанковського, який був знаним адвокатом та послом до австрійського сейму. Зенон Шухевич, наступ­на дитина, по смерті батька став парохом у Тишківцях і по праву вважався главою й продовжувачем «тишковець-ких Шухевичів». Саме йому завдячувало село появою українських громадських організацій.

Наступними були Ольга Шухевич – дружина отця Ковблянцького та священик Євгеній – батько відомого українського адвоката на політичних процесах – Степана Шухевича. Далі йшли Марія та Володимир – про цього виз­начного науковця, діда Романа Шухевича, мова піде далі.

Окремо слід згадати й Ізидора Шухевича – полковника австрійської армії, який в час Першої світової війни мав от­римати генеральське звання. Через дрібний конфлікт, який трапився у Загребській лікарні, принципового полковника обвинуватили у «великосербських настроях», що спричини­ло його звільнення зі служби.

Донька отця Йосипа – Модеста вийшла заміж за Мико­лу Козловського – гімназійного професора у Києві. Пере­достанньою дитиною був Микола Шухевич – визначний український адвокат, громадськість завдячує йому купівлею у Львові території для української організації «Сокіл-Батько». І наймолодшою дитиною Йосипа Шухевича була Євгенія – мати Василя Левицького-Софроніва – письменни­ка та журналіста.

Із десяти дітей отця Йосипа жоден нічим не скомпро­метував свого прізвища, а навпаки, ще більше прославив. А проте, найвідомішими в роді Романа Шухевича є його дід Володимир – етнограф та науковець і баба Терміна -піонерка жіночого громадського руху на Галичині.

Володимир Шухевич був професором у І реальній школі міста Львова, в якій викладав німецьку та українську мови. Як громадський діяч належав до Головного відділу Товари­ства «Просвіта» і був політичним дорадником галицького митрополита, кардинала Сильвестра Сембратовича. Слід зга­дати, що дід Романа Шухевича є засновником Християнсько-суспільної партії та її щоденної газети «Руслан».

Володимиру Шухевичу завдячуємо й появою першої в Галичині дитячої ілюстрованої газети «Дзвіночок», в якій він був головним редактором. Серед активних працівників «Дзвіночка» був також Іван Франко, який вмістив тут свого відомого «Лиса Микиту».

Втім, найвагоміші успіхи Володимира були на науково­му поприщі. Окрім того, що він був дійсним членом НТШ -тогочасного аналога Академії Наук, його перу належить найґрунтовніша праця з дослідження життя, звичаїв та віру­вань карпатських автохтонів – «Гуцульщина».

Його авторитет серед українців, які звертались до ньо­го за допомогою, та іноземців був надзвичайно великим. Коли в часі Першої світової війни Львів зайняли росіяни, то делегацію українців до губернатора графа Шеремєтьєва очолив саме Володимир Шухевич. Згодом, переховуючись від росіян, професор Володимир застудився та на 67 році життя помер, проживши найменше віку з усієї великої роди­ни Шухевичів.

Дружиною Володимира була Терміна з роду Любовичів -патріотичної української родини, яка походила із Перемиш­ля, її рідна сестра була дружиною Олександра Барвінського -громадсько-політичного діяча та визначного педагога.

Сестри Терміна та Ольга часто виступали на концертах в Галичині, але найбільше прославилась бабуся Романа Шухе-вича своєю громадською активністю. Саме Терміна Шухевич разом із Марією Білецькою та Константиною Малицькою організували перше віче українського жіноцтва, за що отри­мали від чоловіків жартівливе прізвисько «три Марини».

Проте, це не зупинило активного жіноцтва і вони за­снували у Львові перше українське демократичне Товари­ство «Клюб Русинок», що згодом перетворився у «Союз Українок». Безпосереднє відношення мала Терміна Шу­хевич й до заснування першої жіночої гімназії класичного типу (1906), а згодом й до першої в Галичині української жіночої кооперативи «Труд». Кооператива відкрила влас­ний кравецький цех з пошиття жіночого одягу й інтернат їм. Святої княгині Ольги для дівчат.

Впродовж багатьох років Терміна була головою цих жіночих громадських структур.

Володимир та Терміна мали п’ятьох дітей, з яких най­старшим був Йосип – батько Романа Шухевича, його брата Юрка та сестри Наталії. По закінченні Львівської гімназії та університету він став цісарсько-королівським суддею. Окрім судової діяльності у містечку Краковець, де служив Йосип, він активно займався громадською та культурною працею:

грав на фортепіано, належав до співацького Товариства «Боян», опікувався могилою композитора отця Вербицько-го (автора музики до національного гімну). В час польсько-української війни Йосип Шухевич проголосив у Краківцях маніфест Західноукраїнської Народної Республіки й був іменований повітовим політичним комісаром ЗУНРу.

Інші діти Володимира Шухевича продовжили добрі традиції своєї родини. Тарас – випускник Віденської кон­серваторії, був вчителем гри на фортепіано, «Братко» (так кликали іншого сина) був інженером-гірником й прожив життя у Югославії. Донька Ірина поріднилась з родом Рожанківських, а Дарія – вийшла заміж за відомого юриста, професора Володимира Старосольського.

Варто згадати і Євгенію Стоцьку – дружину Йосипа Шу­хевича та матір майбутнього командира УПА. Євгенія була єдиною донькою пароха села Оглядів на Радехівщині і саме їй належить виховання юного Романа.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”