21 – 22 листопада 1943 року в селищі Будераж Здолбунівського району Рівненської області з ініціативи революційної Організації Українських Націоналістів проходила Перша конференція поневолених народів Східної Європи й Азії.
65 років відділяє нас від тієї події, котра поклала початок широкому міжнародному антикомуністичному руху, відомому під назвою Антибольшевицького Блоку Народів (АБН).
Проведенню конференції передувала велика підготовча організаційна й теоретична робота, зокрема проводяться зустрічі й наради з представниками народів Кавказу, білорусами, народами Уралу (комі, ерзя, мокша), виробляється спільна політична платформа, стисло сконцентрована в гаслі “Спільним революційним фронтом проти імперіалістів за незалежні держави поневолених народів та свободу людини!”
Два дні, після переможного бою з німцями, котрі наблизилися до місця проведення підпільних нарад, тривала Конференція, в якій брали участь представники 12 національностей, які створили Національний Комітет для координації спільної боротьби за новий лад, “побудований на системі незалежних держав кожної нації на своїй етнографічній території”.
В продовження започаткованої справи 16 квітня 1946 року в Німеччині відбувся установчий збір уповноважених представників поневолених більшовицькою Москвою народів, на якому створено Антибільшовицький Блок Народів, котрий очолив чільний діяч ОУН Ярослав Стецько.
ПОСТАНОВИ
І КОНФЕРЕНЦІЇ ПОНЕВОЛЕНИХ НАРОДІВ СХІДНЬОЇ
ЕВРОПИ Й АЗІЇ
Оцінка політичного становища
1. Сучасна війна між німецьким націонал-соціалізмом і російським большевизмом — це типова імперіялістична загарбницька війна за панування над світом, за новий поділ матеріяльних багатств, за здобуття нових сировинних баз і ринків збуту, за поневолення народів і експлуатацію їхньої робочої сили.
2. Обидва воюючі імперіялізми заперечують право народів на їх вільний і політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціяльне й культурне поневолення в формі гітлерівської «Нової Европи» чи большевицького СССР.
3. Протисуспільні грабіжницькі цілі та повну ідейну пустку намагаються імперіялісти замаскувати брехливими гаслами про соціяльну рівність, визволення працюючих тощо.
4. Скомпромітований ідейно і політично большевизм шукає опори у відогрітих реакційних гаслах слов’янофільства й традиційного російського шовінізму.
5. Імперіялістична війна довела до великого матеріяльного і військового виснаження і загострила політичні й економічні суперечності в середині імперій. Це створює корисні обставини для наростання революційно-визвольного руху серед поневолених народів.
Останній час характеризується швидким ростом і загостренням революційних дій поневолених народів. В цьому запорука перемоги революцій та нового світового будучого.
Політичні завдання поневолених народів
Тільки національні революції поневолених народів припинять безглузду воєнну різанину й принесуть світові тривке замирення. Новий міжнародній лад, опертий на шануванні політичних прав кожного народу, дасть кожному народові повні можливості культурного й економічного розвитку. В системі вільних національних держав забезпечується повна воля людині, давленій і експлуатованій досі казарменною системою імперіялізму.
Щоб припинити терор, знущання імперіялістів та приспішити революційні дії проти імперіялізму, Конференція закликає всі поневолені народи посилити політично-революційну боротьбу на своїх теренах для вирівняння натуги революційного фронту проти імперіялізму.
Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібний один спільний фронт усіх поневолених народів. Тому Конференція вважає необхідним створення спільного комітету народів Східньої Европи й Азії, який координувати буде всі національно-революційні сили тих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент дасть гасло до одночасного повстання всіх поневолених народів.
Окремі постанови
1. Конференція поневолених народів Східньої Европи й Азії вітає героїчну боротьбу народів Західньої й Середньої Европи проти німецького імперіялізму і заявляє свою повну політичну солідарність у цій боротьбі.
2. Конференція вважає потрібним розгорнути серед народів Західньої і Середньої Европи широку пропаганду для ознайомлення їх з визвольною боротьбою народів Східньої Европи й Азії.
3. Конференція закликає: зробити все можливе, щоб не допустити до вивозу в глиб Німеччини чи на фронти національних формацій при німецькій армії. (Не публікувати з конспіративних причин).
4. Зібрати в національні формації бійців інших національностей при УПА, які досі були розкинені (не публікувати з конспіративних причин).
5. Скріпити акцію самооборони й оборони перед терором відступаючої німецької влади й армії.
Підписали Голови Національних Делегацій:
Азербайджан — Фізуль, Білорусь — Дружний, Башкірія — Каґарман, Вірменія — Антрант, Грузія — Гогія, Туркестан — Шімрат (узбек) і Дежкман (казах), Татарія — Тукай, Україна — Стеценко, Черкесія — Джіґіт, Чувашія — Скворцов, Кабардинія — Баксан, Осетія — Арам.
(Друкується за збіркою документів “АБН в світлі постанов Конференцій та інших матеріялів з діяльності 1941 – 1956 рр”. Видання Закордонних частин Організації Українських Націоналістів, 1956 рік).
Джерело – www.ukrnationalism.org.ua