«Писати про Карпатську Січ спомини – дуже тяжко, найбільш тому, що багацько було в ній скритого, що часто не знати було, хто за який вчинок Січі був відповідальний. Моє завдання облегшує та обставина, що я не пишу історії Карпатської України, ні Карпатської Січі, а свої спомини – те, що я бачив, пережив, передумав.
– Де найбільше Української правди в Хусті? – питав я не раз.
– Кажіть, пане професоре! – питали мене з команди Січі.
– У бувших соціалістів її нема, вони ще недавно служили іншим богам, не українським. Люди коло пана прем ‘єра старші, виховані в мадярському дусі, їх українська правда ще скаламучена мадярською. Найбільш української правди – в Січі.
– Браво, пане професоре, що хоч ви із старших нас признаєте! – тішився один із комендантів Січі.
– Найбільше нашої, української, правди в Січі, але ця правда ще молода, без досвіду, часто розперезана, бунтарська, отаманська! – додав я.
…Молоді з Карпатської Січі вносили в життя країни молоду, гарячу кров, новий розгін, беззастережне бажання служити і вмерти за Україну. Коли що було героїчне в історії Карпатської України, то це дала Карпатська Січ, і якщо в цій країні будуть співати пісні, потайки перед мадярським жандармом, то це будуть пісні про Карпатську Січ.
Це молоде покоління лучило в собі синів із різних українських земель в одну цілість, в одну громаду душ. Як сумно й не випав кінець Карпатської України, молоде покоління змило своєю кров ‘ю, жертвою свого життя всю ганьбу, всі гріхи всіх, здобуваючи здивуваннями подив у своїх і чужих.
«Що це ви за народ, українці, що ваша молодь, як льви, б ‘ється за цей шматочок землі?!» – питали в Хусті мадярські старшини, повернувшись з бою з січовиками.
З політичних причин, від українського народу незалежних, віддано Карпатську Україну в руки Мадярщини, але жертва, яку принесла молодь Карпатської Січі в обороні цієї землі, збудила подив і змусила застановитися у тих, які її віддали: «Чи не змарновано цього дару, цієї цінної молодої крови?!».
В Карпатській Січі згуртувалося все, що було найкращого, найціннішого в Карпатській Україні і суміжних українських землях. Крім місцевих, були тут і галичани, що перейшли через гори, щоб тут служити Україні, а в разі потреби над берегами Тиси й зложити свої голови. Були тут і давні українські емігранти, що досі проживали в Празі, Відні чи в Берліні, – всі збіглися сюди до хоч і малої, але своєї рідної землі.
Своїми виступами молодь Карпатської Січі просвічувала народ, поширювача національну свідомість, своєю смертю зробила ця молодь з різних українських земель землю цю справді українською, зрошеною гарячою українською кров ‘ю…
Те, що зробила Карпатська Січ, не зробив ніхто із старшого покоління, тому то й казав я в Хусті й кажу нині, що найбільш нашої, української, правди було таки в Карпатській Січі…».
Володимир Бірчак, «Карпатська Україна. Спомини й переживання».
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
