Записала зі слів упіста: «Був я молодим хлопцем, коли вороги налетіли з двох сторін. З одного боку це були «совєти», а з іншого – німці. Не знаючи, як боротись, і як бути, стрійко мене залучив до боротьби за УКРАЇНУ. Я став зв’язковим УПА. Спочатку мені доручали незначні роботи, але згодом мене прийняли в сотню сотенного Бурлаки і отримав псевдо Скриголець.
В серпні 1944 року відбувся бій УПА з німцями. Мені доручили кинути гранату в бій, де німці наступали, щоб прочистити дорогу упістам. Мій стрійко знав, що я кидаю гранати на велику відстань, отже справу доручили мені. На вигляд я мав 16 років. Мені дали козу, щоб через жито я перевів її на другий бік вулиці, а в руці була замотана граната. Під підкриттям (молодий хлопець веде козу пастися) я пішов сторону бою. Решта бандерівців і мій стрійко залягли в лісі. Я підійшов достатньо близько, щоб кинути гранату, тому недовго думаючи я кинув у бій. Але згодом зрозумів, що моя допомога була незначна, оскільки бандерівці самі розбили німців. Взяли полонених до 30 чоловік і повезли їх в невідомому мені напрямку.
Наступного дня, коли я ще не встиг прокинутись, постукала у вікно Рузя (дуже гарна дівчина, зв’язкова сотенного Бурлаки). Вона сказала, що сотня (в кількості 108 чоловік) Бурлаки і сам він чекають в лісі і, що саме мені було наказано провести їх до кордону в село Верхная Ямна Перемишильського району. Я спохватився і вибіг на вулицю, оскільки це був НАКАЗ! Три дні ми йшли до кордону, дорога була тяжкою, бо з усіх сторін міг напасти ворог (поляки, німці, совєти). Коли ми прибули на місце призначення, я попросив у сотенного Бурлаки взяти мене з собою за кордон, бо мовляв тут мені нічого робити. На що Бурлака відповів: «Ти мусиш залишатись тут і воювати. На тому боці нас не чекає казка, а чекають тяжкі випробовування. Ти лишайся вдома, бо ще багато треба зробити для України. Для початку піди і запишись в «совєтську» армію, скажи, що тебе не викликали до комісаріату і йди служити. Далі тобі хтось з наших розповість, що робити. Знай одне, що Україна буде ВІЛЬНОЮ!».
Ось так я провів їх в останню путь і більше ніколи не бачив ні сотенного Бурлаку, ні товаришів, ні зв’язкових. Це було літо 1944 року. Лише тепер можу читати книги і співставляти факти і нарешті дізнатись, що сталось з сотнею і самим сотенним.
Також не можу не згадати зв’язкову Катрусю Денис. Вона для упістів варила їсти, розповсюджувала інформацію по селам і містам про армії УПА і про ворогів України.
Одного разу навесні, двоє бандерівців переховувались в Катрусиному будинку, оскільки НКВД виловлювали всіх борців, щоб знищити «свободу нации».Я мав зайти до неї по літературу, яку потім повинен був передати по сітці до східної України. Але, коли я прийшов, то вона була вже мертва. Як потім розповіли очевидці (сусіди), що в хату вдерлися НКВД, витягли за косу на двір і почали бити, щоб вона призналась, де переховує «бандитов». Катруся нічого не говорила і вони штиком прокололи їй груди. Після цього пішли геть, не знайшовши бандерівців. Катруся Денис як могла на колінах доповзла до хати, крикнула хлопцям, щоб вони тікали і померла від болю швидко.
Так вона врятувала упістів, які до кінця 52 року боролись за Україну. В 1952 році взимку їх було викрито НКВД (зрадив побратим) і вони застрелились в криївці, яку оточили вороги.
Щодо вбивці Катрусі, то йому помстився молодий хлопець на ім’я Богдан, який на той час мав 15 років, застреливши ВБИЦЮ з рушниці. Прізвище вбивці Катрусі Денис майор Скородєлов.
Я пішов до ЧА і відслужив 4 роки. Приїхавши назад в рідне село, помітив, що багато-що змінилось і тепер панують «совєти». Мене почали переслідувати і постійно викликати до відділку. Тому мусив виїхати до Росії, де прожив 15 років. Повернувшись в Україну, зрозумів, що боротьба продовжується.»
Хотілось, звичайно, співставити всі бої, але я не досить добре розумію, коли саме відбувалися бої сотенного Бурлаки і куди саме за кордон він перейшов зі своєю сотнею. Наразі читаю книги, описи про боротьбу сотні Бурлаки, потім буду порівнювати події.
Юлія Смірнова,
член ОУН
