Ставлення населення до УПА

У 1944—1950-х рр. більшість населення, побоюючись репресій з боку радянської влади, вже не наважувалася надавати активну допомогу українському національно-визвольному руху. Це відбито і в документах підпілля ОУН. Така зміна була закономірною, адже часто слабші змушені підтримувати сильніших.
У документі референта СБ Станіславського окружного проводу ОУН Івана Синенка – “Яра” (22 квітня 1947 р.), зазначено:
“Населення дивиться на нас (підпільників), як на засуджених на смерть, співчуває, однак не вірить у наші успіхи і свою долю зв’язувати з нами не хоче. Більшість населення, переважно старші, хотіли би проживати в таких умовах, як зараз, тільки, щоб їх ніхто не чіпав і не набридав”
Провідник Дрогобицького окружного проводу ОУН Ярослав Косарчин — “Байрак” 1950 р. в листі до керівника Карпатського крайового проводу ОУН Степана Слободяна — “Єфрема” писав, що населення активно підтримувало ОУН тоді, коли організація була сильною, тепер же воно вважає за краще стояти осторонь, бо не має безпосередньої користі від підпілля. До того ж, серед українського населення є доволі багато комсомольців та активістів, які добровільно вступають у безпосередню боротьбу з ОУН.
Затриманий провідник Червоноармійського районного проводу ОУН Рівненської області “Євген” у січні 1948 р. на допиті сказав, що раніше, коли він зі своєю боївкою заходив до того чи того господаря у селі, їх пригощали усім, що було в господі. Однак потім усе змінилося.
Якщо боївка приходила в село вночі, то більшість селян намагалися не пускати її на двір. На прохання дати поїсти бідкалися, що не мають достатньо харчів, і давали переважно лише хліб та молоко. З цього “Євген” зробив висновок, що значній частині населення підпілля ОУН уже обридло, до того ж за зв’язок із ним загрожувало виселення в Сибір або в’язниця.
Навесні 1948 р. керівник кущового проводу ОУН у Коропецькому районі Тернопільської області “Тур” у місячному звіті написав, що за останній час населення зробилося майже ворожим до ОУН, противиться допомагати підпіллю. Прихильно до підпілля ставились хіба одиниці.
Захоплена у квітні 1951 р. член Яворівського надрайонного проводу ОУН Мирослава Гресько на допиті так висловилася про підтримку населення:
«Я в підпіллі ОУН знаходилася з 1944 року. В 1950—1951 рр. працювати у підпіллі стало дуже важко, учасників нашого підпілля залишилося дуже мало. Також мало і людей, які б нам допомагали. Населення, по суті, перестало підтримувати нас.
В селах стало неможливо переховуватися, оскільки населення про нас доносить в органи МҐБ, після чого з’являються солдати, проводять облави і наші люди гинуть або заарештовуються МҐБ. Особливо важко стало працювати у підпіллі після проведення суцільної колективізації.
Колгоспники не допомагають підпіллю і погрожують видати його органам радянської влади, а систематичні операції органів і військ МҐБ не дають можливості учасникам підпілля пересуватися по території, у зв’язку з чим більшість часу доводиться сидіти у бункері, а продукти харчування діставати уночі і в більшості випадків — загрожуючи зброєю».
Друкарка цього ж проводу, Ольга Носалик — “Оксана”, на допитах розповіла, що населення стало відмовляти оунівцям у підтримці, заявляючи, що їх залишилося занадто мало і вони займаються переважно грабунком, що із боротьби, яку вони ведуть проти радянської влади, нічого не вийде, оскільки радянська влада виявилася дуже сильною.
У спеціальному повідомленні міністра внутрішніх справ УРСР ген.-лейт. Т. Строкача начальнику 4-го управління МВД СРСР ген.-лейт. Ф. Харитонову «Про ставлення населення Західних областе й України до оунівських бандитів» наведено низку прикладів того, що в 1952—1953 рр. більшість українського населення практично не допомагала ОУН, не вірячи у подальшу боротьбу.
Зокрема, захоплена 11 липня 1953 р. дружина провідника Проводу ОУН на Північно-Західних Українських Землях Василя Галаси Марія Савчин констатувала, що населення, яке раніше матеріально допомагало ОУН і вірило в її ідеї, останнім часом бачить безперспективність спротиву та утримується від будь-якої допомоги. М. Савчин на допитах розповіла, що ОУН надалі допомагали тільки поодинокі, найсміливіші селяни, переконані в доконечності дальшої боротьби з радянською владою.
Що ж до більшості, то вона була залякана репресіями і зневірена.
Захоплений МВД УРСР 1953 р. референт пропаганди Жовківського надрайонного проводу ОУН Михайло Мацевко — ‘Мечник’ на допитах сказав, що місцеве населення останнім часом ставилося до ОУН погано. Допомагало переважно зі страху перед насильством.
Що ж до тих, хто надавав допомогу добровільно, то це були незадоволені радянською владою люди, часто ті, у кого були заарештовані родичі. Вони побоювалися можливих репресій з боку органів держбезпеки УРСР і переважно також не вірили в успіх бороти ОУН.
Олександр Іщук, Наталія Ніколаєва “Ставлення українського населення до діяльності ОУН і УПА у 1943–1955 р.”
Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста