Замахом 25 вересня 1921 року на лідера Польщі Юзефа Пілсудського та львівського воєводу Казимира Грабовського розпочалась бойова діяльність Української Військової Організації.
УВО була створена в Празі у 1920 році колишніми офіцерами Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Важко переживши поразку визвольних змагань 1917-1920 років, військові відмовились складати зброю і залишаючись вірними присязі та своєму провідник Євгену Коновальцю, вирішили продовжити боротьбу шляхом створення підпільної бойової організації.
У 1921 році Галичина, колишня австро-угорська провінція, за нормами міжнародного права формально знаходилась під протекторатом країн-членів Антанти, та фактично була захоплена поляками. Замах на найвизначнішого в той час державного та військового діяча Польщі став формою протесту українців щодо польської окупації.
Знаменно, що замах виконав Степан Федак – син одного із найвідоміших та найшановніших в Галичині українців. Степан Федак-старший був адвокатом, директором страхового товариства «Дністер» та цілого ряду українських установ. Саме він на момент виконання сином атентату очолював український горожанський комітет – єдину українську репрезентаційну структуру перед польською владою.
Степан Федак-молодший, виконавець невдалого атентату, ще з 14-літнього віку перебував у складі Січових Стрільців, згодом навчався у Віденській Військовій Академії, воював у лавах Української Галицької Армії, але, переживши поранення та тиф, повернувся до цивільного життя. На момент замаху Федаку виповнився лише 21 рік.
Атентат відбувся у неділю, 25 вересня 1921 року – у час офіційного візиту до Львова маршала Пілсудського. Після святкового обіду, йдучи від ратуші до автомобіля, в сторону Пілсудського та львівського воєводи Грабовського Федак зробив три постріли. Четвертим атентатник намагався позбавити себе життя.
Проте захист автомобіля, а ще той факт, що постріли спрямовувались із незручного місця, спричинили до невдачі (хоча воєвода Грабовський й отримав поранення).
Як пізніше згадував Федак-молодший, спочатку йому вдалось зайняти місце в першому ряді натовпу, але згодом його відтіснили і стріляти довелось над головами людей. Атентатника на місці було схоплено й жорстоко побито.
Судова розправа, яка почалась через рік після невдалого замаху, стала класичною для усіх наступних гучних процесів над членами УВО та ОУН: заяву на право бути оборонцями підсудних (на лаві знаходилось 12 членів УВО) подали усі найвідоміші українські адвокати, а сам процес став пропагандою українських визвольних ідей. Всі обвинувачені відмовились давати свідчення польською мовою і заявили, що не є громадянами Польщі, а тому протестують проти звинувачення в «державній зраді». Адвокат доктор Олесницький пішов ще далі в аргументації, що Галичина є особливою, у міжнародному відношенні, територією. Щоби довести проти якої саме держави був скоєний злочин, Ярослав Олесницький вимагав, щоб трибунал звернувся до міністерства зовнішніх справ Польщі із вимогою, надати юридично завірені копії Сен-Жерменських та Севрських угод (в яких згадувалось про протекторат Антанти над Галичиною), а також покликати в ролі свідків міністра закордонних справ Нарутовіча та делегата Польщі до Ліги Націй професора Ашкеназого. І хоч ці вимоги не були задоволені, українцям вдалось успішно представити проблему Галичини у світових медіа.
Польська Феміда виявилась лояльною до обвинувачених. Як наслідок, Степан Федак-молодший отримав 6 років тюрми, а інші підсудні – ще менше.
Так закінчився перший бойовий чин Української Військової Організації. І хоч результат виявився незадовільним і назва самої організації жодного разу не була згадана, Україна і світ чи не вперше відчули, що на політичному полі з’являється нова українська сила.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”