СУМ

У травні 1945 року Провід ОУН приймає декларацію з та­кими словами: «На великому священному шляху визвольної боротьби поневоленого народу бувають дні тріумфу і за­непаду, і не нам узалежнювати наші дії від майбутньої розв’язки. Ми як діюче народне покоління сповняємо свій почесний обов’язок, незалежно від того, чи нам дадуть за це терновий чи лавровий вінок. Ми віримо в силу і воскресіння України».

Ці слова пояснюють настанову націоналістичного руху повсюдно і усіма можливими засобами боротися за державу та утверджувати українство. Тому не дивно, що поза зброй­ною боротьбою в краї український визвольний рух створив ряд феноменів, які, на перший погляд, випадають з устале­них уявлень про націоналістичну діяльність.

Те, що у післявоєнні роки в Західному світі опинились тисячі людей, які мали прямий стосунок до ОУН, не мог­ло не позначитись на подальшому розвитку українства у вільному світі. Створення громадських організацій та за­снування видавництв, підтримка традиційних українських церков і піклування про «рідну школу», презентація України та її визвольної боротьби – це та багато іншого взяв на себе активний та ідейний націоналістичний рух. Одним із таких успішних прикладів є Спілка Української Молоді (СУМ), яка ще у 1925-1929 році діяла підпільно у Києві, а її провідні члени у 1930 році були засуджені у Харкові на гучному процесі СВУ-СУМ.

Створення, а вірніше відновлення СУМ у діаспорі від­булось після закінчення II Світової війни не без участі бандерівців. Відповідно до статистичних даних на 1 січня 1946 року, у таборах переміщених осіб (displaced persons – DР) в англійській, американській і французькій окупаційних зо­нах Німеччини та Австрії налічувалось 102 тисячі українців.

Така кількість здебільшого молодих українців і прима­ра подальшого розселення по інших країнах та континентах були основними причинами, що підштовхнули активнішу громадськість до дискусії щодо потреби створення великої національної молодіжної організації, яка мала б охопити найширші кола молоді та виховати їх в українському дусі. Майбутня організація мала стати основною запорукою по­рятунку молоді від асиміляції.

І хоча до створення в діаспорі СУМу було залуче­но різноманітні політичні та громадські українські кола, домінуючими засновниками Спілки Української Молоді були Організація Українських Націоналістів та вихідці зі Східної України. Саме вони наполягали, щоб нова організація отри­мала назву Спілка Української Молоді. Вона стала ідейним та організаційним продовжувачем СУМу 1925-1930-х.

Завзяття, з яким почалось відновлення Спілки є фе­номенальним, адже від липня 1946 року і до 1948 року СУМ здобув 6330 членів. І в цей період у системі Спілки Української Молоді діяло 52 спортивні гуртки, 30 – хорових, 36 – драматичних, 2 – літературні, 3 – теренознавчі, 3 – ма­шинопису, 5 – радіотехнічних, 15 – слюсарських, 14 – шо­ферських, 3 – медсестер, 15 – ліквідації неписьменності, 10 – загальноосвітніх, 3 – технічні, 24 – іноземних мов. СУМ мала 60 власних бібліотек із загальною кількістю 12 102 кни­жок. У 1948 році Спілка нараховувала 313 курсів та гуртків, а протягом двох років силами СУМ зіграно 110 драматичних вистав, влаштовано 32 концерти, 2 виставки народного ми­стецтва, 35 екскурсій, прочитано 520 рефератів, влаштовано 282 національні свята, створено низку періодичних видань.

За наступні чотири роки СУМ поширився на інші країни та континенти і з’явився у Бельгії, Англії, США, Канаді, Австралії, Аргентині, Венесуелі, Парагваї, Бразилії, Франції, Іспанії, Швеції та Тунісі. А загальна чисельність станом на 1952 рік склала понад 8 тисяч осіб. Спілка Української Молоді стала найчисельнішою молодіжною організацією діаспори. В кінці 1960-х років у лавах організації перебу­вало 15 тисяч осіб, а остання країна в якій з’явився СУМ є Естонія (в 2006 році прийнята до світової структури).

Втім, поширення Спілки відбувалося не завжди безпроблемно – цікавими виявилися взаємини СУМу та Пласту. На початках відновлення СУМу багато пластунів, особливо задіяних в ОУН, активно включились в сумівську діяльність. Проте, дуже швидко у СУМІ, членство якого було у віці 18-30 років, прийнято рішення щодо створення юнацьких клітин та набір членства від 12-літнього віку. Це автоматично при­вело до міжорганізаційної конкуренції. Дві організації тричі підписували між собою документи порозуміння і в 1950 році було прийняте особливе рішення: «приналежність молоді у віці її фізичного й духового формування одночасно до обох організацій з погляду педагогічного й організаційного е недоцільна… Тому пластуни не належать до СУМ-у, а члени СУМ-у не належать до СУП» (Союзу Українських Пластунів). На сьогодні це, мабуть, єдині організації між якими діє юридична заборона «паралельного» членства.

Поміж іншого, це рішення пришвидшило створен­ня власної виховної методики і тут у пригоді став автори­тетний професор-педагог із Наддніпрянщини Григорій Вашенко. Автор системи нової національної освіти та виховання дуже багато присвятив своїх роздумів щодо фор­мування національного виховного ідеалу, відтак він пер­шим удостоївся звання почесного члена Спілки Української Молоді.

Не втрачено було й зв’язків СУМу із ОУН. Характерно те, що Степан Бандера двох своїх молодших дітей віддав у СУМ, а старшу доньку – в Пласт. Наступні Провідники ОУН – Степан Ленкавський та Ярослав Стецько були актив­но задіяні у сумівських заходах, а вже їхні наступники – Ва­силь Олеськів, Слава Стецько та Андрій Гайдамаха та Сте- фан Романів були активними членами СУМу.

На момент відзначення 50-ліття СУМ в діаспорі (1996), Спілка об’єднувала в країнах поселень понад 6 тисяч членів (так лише в культурній сфері СУМ налічував 31 хор, 7 оркестрів, 61 танцювальний ансамбль та 5 гуртків бандуристів).

На сьогодні сумівці в діаспорі очолюють основні організації, які представляють українські громади в країнах поселень – Конгрес Українців Канади (КУК), Український Конгресовий Комітет Америки (УККА), Союз Українців Британії (СУБ), Союз Українських Організацій Австралії (СУОА) та інші (включно зі Світовим Конгресом Українців (СКУ).

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста