СОБОР НА КРОВІ. Серія шоста. Політика доконаних фактів.
2011/10/12
ТАЄМНІ БУНКЕРИ ЗАКАРПАТТЯ
2011/10/12

ТАРАС БУЛЬБА-БОРОВЕЦЬ І ЙОГО «ПОЛІСЬКА СІЧ»

На початку серпня 1941 року в містечку Олевськ Житомирської області зародилась перша незалежна територія України, відома як Олевська республіка, що охоплювала територію Житомирського Полісся, Рівненщину та Волинську область. Тут розміщувався бойовий штаб УПА «Поліська Січ» – це приміщення сучасного профтехучилища № 10. У штабі на чолі з Бульбою-Боровцем працювали на розбудові республіки відомі полковники УНР: Петро Смородський, Михайло Омелюсік, Петро Дяченко та інші.
Для своєї книги «Армія без держави» Бульба-Боровець свідомо взяв епіграфом слова з вірша славетної поетеси Лесі Українки: «Хто визволиться сам – той буде вільним. Хто визволить кого – в неволю візьме». Це було його життєве кредо.

Тарас Дмитрович Боровець народився 9 березня 1908 року у селі Бистричі Березнівського району Рівненської області. Батьки хотіли, щоб хлопчик мав ім’я геніального поета-українця Тараса Шевченка, бо народився з ним одного дня і місяця. Природний розум, даний Богом, залишився у Тараса на все життя. Він став видатним діячем – борцем за рідну Україну, за наш український народ.
Ще за Польщі Тарас Дмитрович створив із патріотів поліщуків-волинян підпільну організацію «Українське національне відродження», яку з початком Другої світової війни у 1940 – 1941 роках реорганізував в УПА «Поліська Січ». За національно-визвольні ідеї сотні разів дивився в очі смерті: витерпів муки у польському концтаборі «Береза Картузька», знущання у німецькому смертнику «Саксенгаузен». Поліський отаман зі зброєю в руках довів свою силу й уміння боронитись від німецьких окупантів і партизанських генералів Москви. Помер у 1981 році емігрантом у США, там і похований.
Саме Бульбу-Боровця уповноважив головнокомандувачем українських повстанських сил, зокрема на Волині і Поліссі, президент УНР в екзилі Андрій Левицький ще у 1940 році на великій Раді. Отже, створена була УПА 20 червня 1940 р., а почала активно діяти з нападом гітлерівської Німеччини на СРСР і за короткий час на Волині сформувалася УПА «Поліська Січ», що започаткувала масштабний загальнонаціональний збройний рух опору в Україні під проводом Тараса Бульби-Боровця.
Уряд УНР завчасно уповноважив його, бо був переконаний, що війна 1 вересня 1939 року, де Москва і Берлін за таємною домовленістю безболісно для себе окупували Польщу, невдовзі розпочнеться і тут. Тому Україна буде у вогні запеклих боїв між гітлерівськими і радянськими військами. Миру в них не буде.
Сталін схитрував, і 1 вересня затримав радянські війська від наступу на Польщу на кілька днів, щоб показати світові, що гітлерівці розпочали війну і світова преса піддала критиці тільки Німеччину. Та й надіявся Сталін і його політбюро, що за ці кілька днів польські військовики відведуть зі сходу свої сили на захід для стримання німецької навали, щоб легше зім’яти польську фронтову лінію і швидше наступати на поляків.
Хоча після перемоги над Польщею у Бресті німецьке і радянське командування з однієї трибуни провело спільний, дружний і галасливий парад своїх військ як переможців. Та це було їхнє лише тимчасове й останнє вовче порозуміння з каменем у пазусі кожного.
Президент УНР А. Левицький без сумніву передбачив, що ці войовничі акули скоро проковтнуть менші національні сусідні землі і продовжать війну між собою, що й сталося 22 червня 1941 року.
Треба зазначити, що українські національно-патріотичні сили Західної України ОУН Бандери – Мельника відкололися від єдиного керівного центру УНР і самостійно почали діяти в окупації. ОУН Бандери організувала великі збори у Львові й проголосила 30 червня 1941 р. Акт відновлення самостійної Української держави, за що й поплатилася життям від німецьких катів. Цей сміливий акт націоналістів був позитивний, але А. Мельник розійшовся з С. Бандерою, а Т. Бульба-Боровець підтримував Мельника.
Усі вони пішли різними шляхами, але їхня боротьба і мета була одна: звільнити рідну землю від німців і більшовиків.
Колізія між ОУН Бандери і Бульбою сталася через неузгодження питання політичного центру керування УПА. Бандерівці вважали, що керівництво має здійснювати ОУН, а Бульба-Боровець – що Державний центр ОУН в екзилі. З літа 1943 року всі ці сили важко об’єднались в ОУН-УПА – єдину силу проти усіх окупантів України.
Окремо слід розповісти про визначну організаторську, керівну і військову діяльність Бульби-Боровця під час формування УПА «Поліська Січ» Олевської республіки у серпні – листопаді 1941 року, поки його штаб не витіснили німецькі окупанти. Тут використані спогади очевидців – жителів Олевська і ближніх сіл, партизанів і підпільників П. Талаха, Ф. Бочковського, Ганнушевича, Сташука та ін.
У серпні 1941 року невеличкі загони українських вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко Олевськ. Налякані війною, з райцентру державні радянські служби евакуювались на схід ще до приходу Бульби.
Нові господарі в Олевську, про яких мало хто знав, заявили про себе як борці за волю і державність України та її незалежність. Говорили нашою українською мовою. Невдовзі підготувались до національних традиційних урочистостей. За українськими звичаями оголошувалася посвята військовиків церковними священнослужителями. На ці поважні урочистості прибуло багато люду із сіл і самих олевчан у святковій одежі, хто її мав.
На тодішньому великому стадіоні (де зараз дитячий садочок № 19) Бульба-Боровець вишикував загони вояків і привселюдно з військом прийняв присягу на вірність Україні, освятивши українські прапори сформованих загонів, їхню зброю і з піднятою шаблею над головою урочисто проголосив, «що звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх її ворогів». Тому комуністи, комсомольці і будь-які окупанти були оголошені ворогами української державності.
«В Олевську було запроваджено українське управління, зорганізовано міліцію, сформовано Українську повстанську армію «Поліська Січ». З середини серпня до середини листопада 1941 року Олевськ був справжньою столицею вільної української «республіки» з новими назвами вулиць» (Т. Бульба-Боровець «Армія без держави»).
Німців тут не було. Тарас Бульба зумів їх приспати, пославши у Новоград-Волинський свою делегацію, яка зуміла укласти ґешефт із німецькою владою на поставку лісоматеріалів, тому керувати цією роботою на Олевщині будуть служби Боровця. Цього і треба було Бульбі, щоб з часом збільшити своє військо до тисячі, а дехто із старожилів стверджує, що було до півтори тисячі вояків тільки тут, в Олевську. Загони навчались, марширували по вулицях. На території садиби Богомазова є величний дореволюційний, двоповерховий будинок (теперішній райвійськкомат). Як стверджують очевидці, це маєток поміщика-єврея, інспектора Волині по лісу. Усі приміщення садиби служили для розміщення Олевського гарнізону, який перебував тут до середини листопада 1941 р.
Життя Олевської республіки, яка займала тоді територію Житомирського Полісся і Рівненщину, підпорядкувалось на період воєнного стану тільки штабу УПА «Поліська Січ». Якраз у будівлі теперішнього профтехучилища тоді розміщувався штаб Української Повстанської Армії «Поліська Січ». Двоповерхове приміщення теперішньої поліклініки займала управа Олевської республіки. Там була й місцева міліція, яка використовувала й підвальний льох для тих, хто провинився. Теперішній районний Будинок культури слугував у ту пору театром для вистав художньої самодіяльності військовиків та місцевих піснярів, музикантів і танцюристів.
Колишня поміщицька садиба сучасного райвійськкомату мала набагато більшу територію з багатьма будинками. Вони служили санітарною частиною, їдальнею, а також казарменими кімнатами для військовиків; в окремих спорудах були склади зброї, продовольства.
Багатовікову церкву керівництво Олевської республіки використовувало за призначенням: вона стала українською для олевчан і військовиків УПА «Поліська Січ». Січовики її відродили, зробили ремонт, назбирали і встановили атрибути церковного майна, бо радянська влада безбожників влаштувала там склад. Усі колишні казарми радянських прикордонників послужили воякам Бульби.
Однак німецька військова розвідка не спала. Вона мала своїх агентів, які нишпорили таємно, вистежували чим дихає самостійна Олевська республіка отамана Бульби-Боровця. Як виконується ґешефт з лісом і поза лісом. Їх непокоїла і дратувала ідея самостійної України.
Гітлерівські окупанти довідались про справжнє самостійницьке незалежне військове керівництво на Олевщині і його військовиків. Їм в горлі кісткою була самостійницька газета «Поліської Січі» – «Гайдамака», що розповсюджувалась у навколишніх районах Полісся. Десять номерів вийшло цієї газети, редактором якої був сам Т. Бульба-Боровець. Один примірник цієї газети зберігається зараз в Олевському районному краєзнавчому музеї.
Тому до Бульби-Боровця із Новограда-Волинського німецьке командування прислало розвідувальну делегацію із жандармерії і повідомило, щоб Боровець зі своєю керівною командою прибули у Новоград-Волинський для переговорів. Бульба знав, що назад він не вернеться з тих переговорів. Це була спроба заманити до себе керівництво «Поліської Січі», щоб зробити розправу, покінчити з нею.
Знаючи німецькі звички, він арештував цих посланців-гітлерівців і зробив допит їм, щоб мати потрібну інформацію для себе, а потім мирно відпустив цих переговірників, бо тоді Бульба ще мав намір і надію використати німецьке керівництво в подальших переговорних ділових стосунках, вигідних для розбудови армії українських бойовиків. Реакція німецьких властей на цей випадок не забарилася. І досить підступна.
Бульба завчасно і передбачливо виставив бойові стримуючі таємні дозори і вправних, досвідчених зв’язкових на шляхах за 25 км до Олевська біля сіл Жубровичі – Коростеньський напрямок та Зубковичі – Новоград-Волинський шлях, звідки можуть проникнути і несподівано наскочити німецькі бойові частини. Так і сталось. Інших доріг не було. По бездоріжжю німці не йшли.
Гітлерівські окупанти домовились кинути на Бульбу штурмові батальйони з міст Новограда-Волинського і Коростеня одночасно. Тоді, на початку війни, коли війська вермахту були під Києвом, окупанти нашвидку змогли сформувати військову владу тільки у цих містах, пізніше – нав’яжуть сатанинську владу в селах – в особі старости.
Засади бульбівців обстрілом змусили німецьких вояків залягти, а потім обережно йти на Олевськ, коли непомітно зникли бульбівці.
Бульба-Боровець все-таки залишив частину своєї військової команди для видимої організації переговорів з гітлерівськими окупантами. Як вони там домовлялись і що з того вийшло, – достовірно ситуація була така: німецькі війська рейху до кінця листопада 1941 року віроломно і переможно йшли на схід до Москви, і гітлерівському режиму такі самостійницькі українські гетьмани просто заважали, коли вся Україна була під ногою гітлерівського вермахту.
Отже, «Поліська Січ» їм не потрібна, а керівництво її шкідливе. Тому німецьке командування оприлюднило для широкого розголосу політичну акцію: змусило залишену частину січовиків, ніби всіх, привселюдно і для преси їхньої документально підписати про розпуск такої організації, якої вже нема, а тому всім, хто може працювати – є тільки влада великого фюрера фатерлянду (вождя вітчизни). Це служба в поліції, різна і всяка робота тільки на велику Німеччину.
На це розраховували окупанти та їхні ідеологи. На інше розраховував Тарас Бульба.
Для німецького ока Бульба ризикував своїм начальником штабу Смородським, якого залишив в Олевську із певною частиною вояків, щоб він провів переговори із німецьким воїнством під різними приводами про вдавану співпрацю. Задум вдався тільки останній. Начштабу Бульби підписав вимогу німецького командування про самоліквідацію воїнів організації «Поліська Січ» 15 листопада 1941 року.
Основні сили бульбівців передбачливо відступили і вийшли з Олевська, не вступаючи у бій з німецькими військами, які розвідали задум командувача, отамана Олевської республіки і хотіли одночасно гарнізонами з Новограда-Волинського і Коростеня, з двох сторін захопити його зненацька з військом. Цього не сталось.
Кмітливий воєначальник, патріот України Тарас Бульба-Боровець передбачив це: із своїм військом перебазувався у рівненські і волинські ліси та села і там підтвердив свої організаторські здібності як політик, борець за волю України, зі зброєю в руках із своїми воїнами гідно боровся за визволення від коричневого та червоного поневолення.
Після відходу воїнів Тараса Бульби в Олевськ вступили гітлерівські завойовники і почали наводити свій окупаційний порядок. Спочатку залучили на свою службу поліцаїв з радянських полонених і населення, які з переляку, а хто за хлібний пайок, погодились на службу в чужинців. Підсилені поліцаями, німецькі окупанти в першу чергу зігнали олевських євреїв і розстріляли їх за селом Варварівкою.
Розстріли населення Олевська і навколишніх сіл тривали до кінця 1943 року. Фашистські військові спецгрупи палили села, нападали на партизанів і бульбівців. Тарасу Бульбі доводилось вести бої з німецькими карателями і радянськими партизанами, які переслідували і прагнули знищити українських патріотів. І дуже хвалилися, коли вдавалось заволодіти їхньою зброєю, провіантом, кіньми, возами. Про це з пафосом згадує партизанський генерал Михайло Наумов у книзі «Западный рейд», і не тільки він.
Олевщина, як і уся Рівненщина, її свідомі нащадки не забули своїх воїнів, героїв визвольної боротьби за волю українського народу, за державність України. Воїни УПА «Поліська Січ» у роки Другої світової війни між гітлерівською Німеччиною і Радянським Союзом 1943 – 1945 рр. у смертельних боях відстоювали свій край і гнали ворогів із рідної землі.
2008 року вперше в Олевську через 67 років і на 17-му році Незалежності України зуміли відзначити ім’я борця за самостійну неньку-Україну Тараса Дмитровича Бульби-Боровця.
Завчасно до 100-ліття від дня народження Бульби-Боровця з його портрета виліпив барельєф місцевий художник-професіонал Юрій Іванович Кальченко. За півроку він виготовив два барельєфи для Олевська, один з них – для міста Березного Рівненської області.
11 березня 2008 року було встановлено барельєф портрета Бульби–Боровця та меморіальну гранітну плиту з написом, освячену священиками Київського патріархату з Березного. В урочистій обстановці вдячні олевчани надали змогу гостям з Києва, Житомира, Рівного, Коростеня, Березного взяти участь у відкритті пам’ятних знаків, гідно вшанувавши 100-літній ювілей борця за волю України.
Тепер барельєф та кам’яна плита з написом заслуг отамана Олевської республіки, основоположника УПА Тараса Дмитровича Бульби-Боровця вічно височітиме у дворі на стіні будинку Олевського профтехучилища № 10, де у 1941 році був бойовий штаб УПА «Поліська Січ».

Леонід Полосенко,
вчитель, директор Олевського районного краєзнавчого музею, голова Олевського відділення всеукраїнського об’єднання ветеранів (ВОВ).
м. Олевськ Житомирської області.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *