«ЛЕҐЕНДА»
2013/04/08
Деградація українського телебачення
2013/04/15

У старій волинській хаті знайшли кулемет, гвинтівки та полотно з тризубом.

У селі Радомишль Луцького району сільському голові Володимирові Семенюку вручили цікаві знахідки: невеличку макатку із зображенням тризуба з волошками і надписами «Слава Україні», «Героям Слава», «Цвіти, Україно», а ще протигаз та кулемет з гвинтівками. Правда, останні не витримали випробувань часом – їх з’їла іржа.
Ця військова амуніція і зброя, що підтверджують діяльність УПА на Волинській землі, одразу викликають добру усмішку, і згадується запитання східняків: чи правда, що ми на горищах досі автомати тримаємо? Все це теж знайшли саме на горищі у місцевій хаті! От звідки беруться анекдоти, як наприклад: «Вуйку Степане, а навіщо ви клумбу машинним маслом поливаєте? Квітки пов’януть!» «Лихо їх не візьме, аби кулемет не поіржавів!» Цей кулемет не закопали – от і заіржавів.
Та найбільше дивує, як добре збереглася макатка (так на Волині, Рівненщині називали вишивки з петельочками на кутках, які вішали на стіну), знайдена під покрівлею у старенькій хатині. Її більше як за півстоліття міль не сточила і миші не з’їли! Полотно й досі міцне. Дивлячись на вишивку, відчуваєш, яку любов до України мали ті, хто поклав за неї своє життя! – пише Вісник+К.
– Нам це все приніс господар тієї хати. Знайшов, коли її розбирав, – розповідає сільський голова. – Старожили кажуть, що там був штаб УПА, потім енкаведисти жили, але це все якось не знайшли. На протигазі навіть збереглася дата (1931 рік) та ім’я його власника – він служив у польській армії. Все це передамо у шкільний музей. Мені вже за макатку великі гроші пропонували, але про це й мови не може бути – то сільська реліквія. Спочатку думав у себе в кабінеті повісити. Взяв додому, щоб випрати, привести її в порядок, і показав мамі. Вона хвора, лежить у ліжку, тому розстелив їй в ногах на покривалі та й розповідаю. А мама мені каже:
– Не вішай, сину, під цим прапором загинуло багато людей, хоч і за хорошу справу, але енергетика важка. Багато крові.
Мама припустила, хто міг це вишити. В куточку на макатці є ініціали «ШО». І тут з іншої кімнати виходить моя донька:
– Покажи, покажи!
Підходить до цього прапорця, нахиляється – і раптом щось відкидає її назад. Я підхопив доньку.
– Що з тобою, що таке? – запитуємо.
Так і не зрозуміли. А вранці Таня встає і розповідає сон, який їй тієї ночі приснився. До неї підходить великий чоловік з голкою в руці та й каже: «Доцю, то я того прапора вишивав». Вона хоче його наздогнати і запитати щось, але він від неї відходить, відходить – і десь пропав. Стільки років минуло, а душа дала про себе знати. Якби хтось інший розказав, мабуть, не повірив би…
Джерело: viche.lutsk.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *