Українське Визвольне Військо (УВВ) — назва добровільних формацій, створених з полонених радянської армії української національності в німецькій армії.
Уперше такі загони було створено на терені дій 6-ї німецької армії на Харківщині та Сумщині, але їх узимку 1941 розігнали команди німецької політичної поліції (СД). У Донбасі, на території дій німецького гірського корпусу, з українців полонених були створені перші сотні «Хіві» (від нім. Hilfswillige — добровольців). У грудні 1941 Адольф Гітлер заборонив формувати загони з радянських військовополонених. За винятком таких легіонів: туркестанського, північно-кавказького, грузинського, вірменського, а згодом також волзько-татарського й кримсько-татарського. Проте відділ Верховного командування німецької армії, який відав військовими формуваннями створеними на окупованих територіях, 1942 року без відома Гітлера утворив близько 300 тисяч так званих «східніх батальйонів», серед яких налічувалося 74 українських. Одним із ініціаторів утворення у складі вермахту Українського визвольного війська був генерал-хорунжий Василь Чабанівський.
Деякі з цих батальйонів мали тривку організацію, а один з них (ім. Богуна), було перекинено зі Східного фронту до Франції, де він перейшов на бік французького резистансу. По закінченні війни, у відповідь на вимоги СРСР видати їх, французький уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в Іноземному легіоні. На загал німецькі плани створення УВВ не могли вийти поза створення українського Відділу пропаганди IV, в якому працювали українські журналісти й пропагандисти (Г. Которович, Б. Кравців, К. Дацько й ін.) і видавали для українських вояків і полонених газети «Нова Доба» й «Український Доброволець». Цей відділ опрацював також план створення УВВ з вояків східних батальйонів і сотень «Хіві», який не міг бути здійснений, бо в середині 1943 року Гітлер, роздратований аферою генерала Власова («Смоленський маніфест») і переходом деяких східних батальйонів на бік Червоної Армії, наказав розпустити значну кількість східних батальйонів, а решту перекинути на Західний фронт. З утворенням Української Національної Армії всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу.
Наприкінці війни генерал Е. Кістрінґ заявив, що 220 000 українців боролися на боці німецької армії проти СРСР. Мабуть, у це число було зараховано всіх українців у німецьких мундирах, а не тільки УВВ, в якому було не більше 75 000 старшин і вояків.
Джерело: Вікіпедія
УВВ була окрема військова формація в другій світовій війні. Роман Крохмалюк у своїй праці “Заграва на Сході” (ст.12) пише: “До певної міри за українською ініціятивою (ОУН) створили німці окрему парамілітарну військову формацію УВВ. Члени цієї формації переходили вишкіл у Криниці, Команчі і Дуклі. Вони брали участь у боях на Східньому фронті на розлогих теренах України”.
Ще є в живих учасник УВВ Теодор Ґуль із 118-го батальйону (сот. Шудра), сот. Винницький живе в Канаді; всіх нараховували до 180 тисяч, вони носили звичайну німецьку уніформу Вермахту, але для відрізнення мали на лівому рукаві щитик блакитного кольору з жовтим тризубом та вигаптованими буквами УВВ.
У книжці “Заграва на Сході” (ст. 222), Документ ч. 20, Архів ч. 482 – 3. XII. 1943. Справа: Штаб УВВ згадано про полк. П. Крижанівського. Петро Крижанівський у Варшаві в присутності німецьких вищих старшин, був іменований шефом штабу УВВ. Підготова до створення Штабу Українського Визвольного Війська йшла шість місяців, від листопада 1943 року; полк. П. Крижанівський покликав до співпраці одного галичанина й одного придніпрянця і змагав, щоб шефом штабу став ген-хор. М. Капустянський, щоб його штаб набрав на більшій повазі.
Цей документ потверджує як опинилися в УВВ підстаршина Андрій Фурґала, Тимко Дідич, що проживає у Шотляндії і Юрій Заліско, який живе в Україні, Миколаївська область. При кінці березня 1944 року німці зробили облаву під Карпатами на УПА, тоді нашу групу взяли до полону, привезли до Львова до тюрми, а відтак до ляґеру у Польщі, а в травні нас звільнили і відіслали до РОА до Леґйонова під Варшавою, звідти ми перейшли до Штабу УВВ полк. Петра Крижанівського і полк. П. Дяченка.
Історик Василь Верига, “Дорогами другої світової війни” пише про Українське Визвольне Військо, на сторінках 61, 37, 38 ІІ69.
“Заграва на Сході” (ст.161) подає, що в склад Української Національної Армії мали входити всі українські військові формації при німецькій армії. У склад УНА ввійшла Українська Дивізія і 2-га Дивізія, що складалась з різних відділів українських вояків УВВ і колишніх полонених совєтських армій. Командиром 2-ої Української Дивізії УНА був полк. Петро Дяченко, що брав участь у боях в Чехії при кінці війни.
Українське Визвольне Військо не мало нічого спільного із РОА генерала Власова.
Отже, “коляборація”, чи “неколяборація” Україні перед західними альянтами нічого не пошкодила ані помогла. Українську Дивізію й Українське Визвольне Військо та Українську Повстанську Армію треба розглядати не з чужої точки бачення, але виключно із українського становища. Чому на Заході є так мало кол. вояків з таких військових формацій, як УВВ? Бо в 1945 році західні альянти їх видали Москві, згідно з Ялтинською угодою. Коли альянти їх видали, більшовики повезли їх у Сибір. Коли я був у серпні 1992 р. в Україні, з Миколаївської области приїхав до мене мій друг, який був перекладачем в німецькій армії від 1942 року.
Як я вже згадував, на початку 1944 р. ми перейшли до УПА під Карпатами, але німці нас взяли в полон. Він був в 2-й Українській дивізії, що ввійшла в склад УНА.
Андрій Фурґала
Англія