Початок Другої Світової приніс в Україну певні надії. Адже генерація ветеранів Українських Армій-як Армії УНР так і Української Галицької армії 1917-1920-их рр. лише слушно чекали нового моменту, коли вони знову зможуть взяти до рук зброю та боротися проти ворога – Червоної Москви. Крім того, українці з підрадянської України за 20 років большевизму перенесли чимало страждань, а саме жахи колективізації і голодомор, розстріли ЧК-ГПУ-НКВД та виселення до чужих земель, русифікація та інше. Вони палали жагучою ненавистю до радянського режиму і були напоготові до рішучих дій.
То ж не дивно, що з приходом німецької армії, на Слобожанщині почали утворюватися українські формування, такі як Українське Визвольне Військо та загони Українського Вільного Козацтва. І місто Лозова в цьому не була винятком, навпаки, – стало одним з перших міст, де такі загони активно організовувалися. З українського боку – це була легіонова політика, як її бачили українські провідники, що лобіювали формування таких загонів. За основу вони взяли власний досвід з часів Перших Визвольних змагань, коли було у творено Легіон Українських січових стрільців та дві українські козацькі дивізії Армії УНР синьожупанників та сірожупанників.
Першим військовим формуванням, яке було утворено у Лозовій взимку 1941-1942 року, став добровольчий загін Українських козаків. Про,що було сказано в “Докладной записки НКВД УССР № 332 23 марта 1942 г.”
Цей загін був кінним та вів бої на Лозівщині проти залишків червоних військ та диверсантів. Особовий склад загону становили українці, колишні червоноармійці, які не бажали проливати кров за Сталіна, та пішли добровольцями в козацький загін.
Влітку 1942 року в містечку Лозова Харківської області було створено сотню УВВ,вона була сформована при танковій групі генерала фон Клейста. Відділ був цілком уніформований та був теж кінний в шоломах з жовто-синіми відзнаками.
29 червня 1942 р. перекладач у тиловій команді 17-ої армії О. Корчак-Городиський, описуючи у своєму щоденнику зустріч із однією з таких сотень українських добровольців в містечку Лозова на Харківщині, писав: “Перед полуднем зустрінув я на вулиці кінний відділ українських добровольців, які в шоломах з жовто-синіми відзнаками на них, з крісами на плечах, з українським прапором і українською піснею проїжджали кудись на Схід. Напереді їхало 2-ох старшин, на нараменниках мали синьо-жовті стяжки… Ті відділи були, мабуть, першими більшими з’єднаннями українських добровольців, створеними взимку 1941-42 при панцерній групі ген. Кляйста у Маріуполі, якого особистим перекладачем і організатором тих відділів був студент-технік з Бресляв (Бреслау ) Михайло Головатий”. – с. 117. З – Корчак-Городиський О. З щоденника воєнного перекладача // Вісті Комбатанта. – 1989. – Ч. 1. – с. 71.
Лозова і в подальшому долучала своїх добровольців до лав УВВ. Зокрема, вже в жовтні 1942 року при наборі добровольців до лав українських військових формуваннях, 200 лозовчан, колишніх вояків ЧА, відразу дали свою згоду служити в ім’я Вільної України. Ці формування були прикріплені до дивізій Вермахту та вели бої на Східному фронті.
Ще у 1943 році у Лозовій продовжували дислокуватися дві чоти вояків УВВ.
Лозівщина дала значний відсоток вояків до лав УВВ та була одним з активних міст на Слобожанщині, де формувалися такі загони.
Джерело: мережа інтернет
