11 січня минуло 110 років з дня народження Василя Кука, генерал-хорунжого УПА, останнього Голови Проводу ОУН і Головного командира УПА на українських землях (1950-1954).
Не буду переказувати біографію останнього керівника визвольної боротьби. З приводу ювілею вже висловилося чимало фахівців, а докладну історію життя й боротьби “Лемеша”, “Юрка”, “Василя Коваля” та ін. висвітлено в безлічі публікацій і аж трьох біографічних дослідженнях.
Однак хочу поговорити про нюанс, який стосується однієї з посад Василя Кука. Відомо, що якийсь час “Леміш” командував генеральною військовою округою УПА-Південь. Тільки чомусь практично жоден життєпис не подає точних часових рамок перебування на цій посаді. Часто автори просто обмежуються титулуванням “командир УПА-Південь з весни 1943 року” (тоді такої структури не існувало). Хтось веде відлік від 1944-го, а далі складається враження, що це була довічна посада, як у Папи Римського чи Вселенського патріарха =))) Але це не так.
Почнімо з початку. У 1942-1943 роках Василь Кук-“Юрко” очолював крайовий провід Південно-східних українських земель з постійним осідком у Дніпропетровську, поєднуючи цю посаду з керівництвом організаційною референтурою Проводу ОУН(б). З наближенням до Дніпра Червоної армії, крайовий провід евакуювався в західному напрямку – спершу на сучасні Кіровоградщину й Черкащину, потім у західні області. Так Василь Кук із колегами в жовтні 1943-го перебував в Умані, а на південну Рівненщину перебрався до початку грудня. Ясна річ, на той час жодними підрозділами УПА він командувати не міг.
Організація УПА-Південь почалася після наради командирів УПА-Північ (волинського з’єднання УПА) за участі начальника Головного військового штабу УПА Дмитра Грицая-“Перебийноса” в с. Батьківцях Рівненської області 18 січня 1944 року. На той час, окрім згаданої північної групи, існувала вже генеральна військова округа УПА-Захід, що виникла на основі галицьких загонів Української народної самооборони. Третя ГВО мала охоплювати землі Центральної України, а саме Поділля – Хмельницьку та Вінницьку області з перспективою ще далі на схід на нинішню Черкащину й до річки Дніпра. Тому неофіційно нове формування називали також “групою “Схід”. Основою УПА-Південь стало кілька куренів і окремих сотень, які діяли на Південній Волині в межах групи “Богун” УПА-Північ ще з листопада 1943 року як рейдова група “Кодак”.
Командувати відділами, які ходили на “схід”, Василь Кук став, безумовно, завдяки успішному досвіду організатора підпілля ОУН на Наддніпрянщині. Професійної військової підготовки та бойового досвіду він не мав – це був конспіратор і підпільник, і саме тому у документах УПА і спогадах соратників Кук у 1944-му фігурує як “провідник Леміш” без військового звання чи титулу “командир” (ранги полковника і генерала він отримає вже заступивши Романа Шухевича на найвищих посадах).
Протягом першої половини 1944 року на плечі “Лемеша” випав тягар розбудови нового військового формування, перехід лінії німецько-радянського фронту, участь у керівництві боєм під Гурбами проти чотирьох бригад військ НКВС, адаптація повстанських загонів до нових реалій боротьби з комуністичним тоталітаризмом і намагання роздмухати вогонь антирадянського повстання аж до Холодного Яру.
А що ж далі? У найновішій на сьогодні біографії Кука (“Наш формат”, 2021) істориця Alina Ponypaliak пише, що наприкінці 1944 року Василь Кук перейшов із Волині у Львівську область…. і все, а УПА-Південь, наче в повітрі розчинилася. Далі в книжці про це ані слова, і читачу не повідомляють, коли “Леміш” здав посаду крайового командира південної ГВО і чи здав її взагалі.
Відповідь знаходимо в публікаціях істориків Vovk Oleksa й Ігор Марчук.
Отже з посади командувача УПА-Південь Василь Кук пішов у серпні 1944 року (точної дати я не знайшов). Керівництво перебрав Петро Олійник – “Роман” (“Старий”), колишній командир групи “Богун”, яка дала зав’язок УПА-Південь і згодом у ній розчинилася. Імовірно, сталося це в ході реформи структури визвольного руху на Волині та Поділлі, яку в липні-серпні провів саме Василь Кук як член Проводу ОУН і найстарший за посадою в регіоні по радянський бік фронту. “Роман” тоді очолив також Південно-східну генеральну округу (“22”) Народно-визвольної революційної організації. Керівництво УПА-Південь він здійснював до грудня 1944-го.
А Василь Кук відтоді діяв на території Галичини, керуючи антикомуністичною боротьбою як оргреферент Проводу і заступник Голови Бюро Проводу ОУН і Головнокоманувача УПА Романа Шухевича до його загибелі. Після чого сам очолив збройне підпілля.
Отже, посаду командувача УПА-Південь Василь Кук-“Леміш” (“Ле”) обіймав від січня до серпня 1944 року.
Василь Бігун
Василь Бігун