Останнім часом ми отримали колосальну кількість фактів, які свідчать про тисячолітню історію української цивілізації, у якої просто-таки вкрали не менше трьох тисяч років історії.
Погляньте на радянські (і нинішні російські) шкільні програми з давньої історії. Погляньте і переконайтеся, наскільки куцою і «обрізаною» її подавали пересічній радянській людині.
До IX століття нічого у нас не було. Жили, звісно, на українських землях якісь варвари-язичники, але тільки з приходом варягів тут була створена держава Русь.
Яка Русь? Та, звичайно ж, Київська. Адже якщо прибрати цей епітет, вийде, що Московський монголо-татарський улус тут начебто ніби і ні при чому. А так – спадкоємність, Третій Рим та інше (хоча перший Рим – місто Ромен, що на Сумщині)…
І нічого, що на території сучасної України ще у ХІІ тис. до н.е. вже була давня Мезинська цивілізація (прообраз виникнення Сумера / Самари / Шумеру), яка дала світові символ Бога- Сонця свастику, зашифроване ім’я Бога – меандр, перший у світі музичний ансамбль із кісток стародавнього чернігівського мамонта.
Не варто звертати увагу і на найстаріший храм планети Кам’яну Могилу (ХІІ-ІІІ тис. до н.е.), жерці якого на древній запорізькій землі створили міф про створення світу і розробили засади релігійного мислення, які лягли в основу всіх нині сущих світових релігій.
Скіфо-трипільська цивілізація (VI-III тис. до н.е.) з її багатотисячними містами, двоповерховими будинками, унікальною керамікою, приручени м конем, придуманим плугом, пшеницею-багатозернянкою, символами хреста і півмісяця (за 3 тис. років до християнства і 3,6 тис. років до ісламу) теж ніби до нас начебто ні до чого. Випарувалася, чи що?..
І взагалі, дурні були якісь ці наші предки. Жити на 40% світових обсягів чорноземів, а потім взяти – і «змотати вудки» невідомо куди.
Точно, не в собі були люди… У полі – пшениця. У лісах – дичина. У річках – риба. Вишневу палицю увіткнеш у землю – насолоджуйся собі райськими ягодами. Названими, до речі, на честь Всевишнього. В Індії його досі звуть скіфи-арії, які емігрували з України, Вишну…
Та є одне «але»… Останні 40 тис. років на території України не було всесвітнього потопу (тільки у Причорномор’ї). Не було тотальної посухи. Не було тотального льодовика (як у Північній Європі та Росії).
Не було і загарбників, які повністю взяли б і вирізали всіх предків українців дочиста і оселилися б на їхньому місці.
Була, правда, спроба у масонів-більшовиків у 30-х роках ХХ ст., (які знищили, за різними даними, від 6 до 10 млн. українців), що суттєво підірвала потенціал українців.
Але, слава Богу, ми ще живі – на зло нашим сусідам і владі. І будемо – завжди!
Звідси й висновок: ядро проукраїнського етносу, незважаючи на активне розселення, починаючи з VI тис до н.е. (див. мал.1), залишилося й продовжує жити на цій благословенній Богом землі!
А ми є історичними і генетичними правонаступниками цих найдавніших цивілізацій (ХІІ-ІІ тис. до н.е.), подивившись на досягнення яких, просто «відпочивають» цивілізації Стародавнього Єгипту (ІІІ тис. до н.е.), Китаю (ІІ тис. до н.е.), Риму і Персії (I тис. до н.е.).
Подивіться на карту американського дослідника розселення нордичної (арійської) раси Артура Кемпа (мал.1) і карту етнічних українських земель британця Ланселота Лоусона (мал.2) і ви багато чого зрозумієте самі.
І до цих пір майже 40% території Польщі – це етнічні українські землі. Курська, Воронезька, Ростовська області, Кубанський і Ставропольський кра ї (від укр. слова «країна») – теж етнічні українські землі, де і нині при перепису тамтешній люд співає українські пісні та записується не росіянами, а – козаками.
І як тут не згадати видатного українського п исьменника Антона Чехова: «Я народився у мальовничому українському місті Таганрозі…» Просто нагадаємо: зараз – це територія Ростовської області Російської Федерації. Втім, як і етнічно українське місто Сочі…
Валерій Бебик,
проректор Університету «Україна», завідувач кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій, доктор політичних наук, професор