Ім’я Михайла Колодзінського стало відомим завдяки подіям на Закарпатській Україні. Уже тоді сучасники підкреслили, що: «Держава Карпатської України творилася так, як завжди твориться українська держава: без зброї, без набоїв, без допомоги ні від кого, в боротьбі на два фронти – на цей раз проти мадярів і чехів для відміни – і як завжди з третім ворогом за плечима, готовим до скоку, та з диверсією польських банд у нутрі держави. Боротьба за владу була безнадійна. Осталася тільки боротьба за честь Карпатської України. Остався той самий вибір, як колись Крутянцям…».
Героя та шефа штабу Карпатської Січі полковника Михайла Колодзінського назвали великим романтиком та донкіхотом галицького підпілля, адже саме він мріяв та й не лише мріяв, але й творив військову потугу бездержавної нації.
Усе розпочалося 26 липня 1902 року, коли в українській римо-католицькій родині Колодзінських народився син Михайло. В тому, що родина була латинського обряду був закладений й певний позитив – Михайло, як мало хто з його ровесників-українців, потрапив до польського війська – старшинської школи та вступив на правничий факультет Львівського університету.
В студентські роки його п’ять разів затримувала поліція і він відбував ув’язнення. Уже тоді за ним закріпилася особлива характеристика: «Колодзінський – людина скромна й незвичайно солідна. В поведінці був завжди чемний і ввічливий… не надто мовний. Радше слухав, що інші говорять. Визначався сильною волею і великою витривалістю. Коли брався за якусь справу, доводив її солідно і до кінця. Був спокійний, зрівноваженої вдачі. Був педантно обов’язковий і завжди дотримував обіцянок».
З 1933 року він живе в Європі – Італії, Німеччині, . Нідерландах, Чехословаччині та Австрії. Його основним завданням стає військове навчання. Цікаво, що Михайло Колодзінський відбував вишкільні курси й був інструктором у таборах хорватських «усташів» в Італії.
Його перу належить ряд праць на військову тематику, серед яких й концептуальна «Українська воєнна доктрина».
Колодзінський вірив й мріяв про українські військові сили і загинув як вояк на полі бою. Йому належали й оці слова: «Бо коли вже нема розумного виходу з тяжкого положення, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь».
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”