«З МОТИКОЮ НА СОНЦЕ»

«Бандера» та «бандерівський рух» стали символом кількох поколінь українців, які впродовж XX століття у різний спосіб боролися за Українську Державу. В найскладніших обстави­нах вони творили міт революції та національно-визвольної боротьби.

Дуже часто статечні обивателі характеризували діяльність націоналістів як «з мотикою на сонце», розуміючи під цим всю мізерність засобів, які існували в конкретних історичних обставинах для здобуття державності. Втім, жертовність та самопосвята носіїв націоналістичної ідеології дозволяли до­лати усі перешкоди, хоча при цьому їхні втрати були вражаючі.

Одна із націоналістичних груп 1920-1930-х років

Дослідниками, лише на підставі газетних згадок, під­раховано, що тільки за перші шість років діяльності ОУН (1929-1934) було засуджено 1024 українців на загальну кількість 2020 років тюрми, присуджено 4 смертні вироки і 16 довічних ув’язнень. Ідеологія націоналізму та культ ге­роїзму настільки швидко поширювались серед молоді, що підпільна організація в короткі терміни поновлювала свою структуру та поповнювалась новим членством.

Це було покоління з великою й чистою Ідеєю та великого й небезпечного Чину.

За часів польської окупації українські націоналісти три­мали в напрузі життя усієї Східної Галичини, а апогеєм могутності став атентат на міністра внутрішніх справ Поль­щі, який було здійснено у Варшаві. Переповнені в’язниці перетворювалися в «університетські келії», де здобували­ся знання та шліфувалася ідеологія. Ті, хто отримав неве­ликий термін – з поверненням на волю продовжили тво­рити підпілля. Це покоління стало співтворцем першого в середині XX столітті українського державного утворення -Карпатської України.

Ті, хто отримували смертні вироки – вмирали на ши­беницях викрикуючи «Хай живе Україна!». І їхня героїчна смерть була великим виховним чинником для товаришів та молодого покоління українців. Походи до могил бойовиків на Зелені Свята стали чи не найбільшими політичними ма­ніфестаціями того часу.

Ті, хто отримував довічні ув’язнення, мужньо відбували терміни й при першій нагоді, достроково завершивши «довічні» терміни, активно включилися в національно-визвольну боротьбу. Серед них й символ боротьби – Крайо­вий Провідник ОУН Степан Бандера, який у 26 років уже був засуджений польським судом на смертну кару, яку за­мінено на довічне ув’язнення, а через півроку ще раз отри­мав довічний вирок. Пізніше його чекатиме німецький конц­табір Заксенхаузен та смерть від рук агента КДБ.

Перед обличчям Третього рейху ОУН проголосила Акт відновлення Української Державності, і одразу після цього близько шести тисяч членів Організації вирушили у похід на Схід, щоб творити українське життя на Великій Україні, їх не цікавила думка німців, вони чули себе господарями на своїй землі. Ще через два роки своє слово скаже Українська Повстанська Армія, якій доведеться боротися з двома най­більшими військово-політичними режимами світу. А її во­яками, хто ще залишиться живим після нерівної боротьби, буде щедро заселено табори Росії та Казахстану. Тут тво­ритиметься нове підпільне життя, з чіткою організаційною структурою та моральними принципами, що неодноразово відзначатимуть в’язні інших національностей.

Ті, хто опиняться в Західному світі, створять великий громадський рух, що не лише презентуватиме бездержавну націю на міжнародній арені, але й забезпечить громадським життям та діяльністю всебічний розвиток українців поза Україною.

Більшість відомих та анонімних героїв, яких назвали «бандерівцями» чи «українськими буржуазними націона­лістами», так і не дожили до часу проголошення Української Держави. Багатьом довелося в молодому віці заплатити свою ціну за право бути українцем, не всім вдалося реалізувати свої мрії, проте вони залишили приклад й легенду про те, як можна присвятити себе Богу та Україні.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста