Після поразки імперської Японії у Другій Світовій війні восени 1945 року, перед окупаційною адміністрацією союзників гостро постало питання земельної реформи в країні.
Представник радянських військ виходець з Черкащини – генерал Кузьма Дерев’янко наполягав на конфіскації земель у японських землевласників та їх безкоштовній роздачі японським селянам. Радянські агенти через японських комуністів активно поширювали ці ідеї серед селян, підбурюючи їх до прокомуністичних соціальних заворушень.
В цих умовах, командування окупаційних сил західних союзників, на чолі із генералом Дугласом Макартуром шукало план земельної реформи, яка б задовольнила всі верстви населення і нівелювала б поширення комуністичних ідей в японському селі.
Наприкінці жовтня було затверджено план земельної реформи підготовлений іншим вихідцем з Черкащини, американцем – Вольфом Ладежінським.
Ладежінський походив із Катеринопля, із заможної єврейської родини, яка займалася аграрним бізнесом. Однак із початком більшовицького «розкуркулення» родина втратила все майно.
Після загибелі брата, чи то від бойових дій чи від репресій, втікає до Румунії у 1921 році. Через рік, він потрапляє нелегалом до США, де працює різноробочим, мийником вікон, продавцем газет.
Опанувавши англійську мову, у 1926 році вступає до Колумбійського університету, який закінчує за спеціальністю «економіка сільського господарства». У 1928 отримує громадянство США.
У 1935 році був запрошений на державну службу у Міністерство сільського господарства США. У той же час був запрошений, до «Мозкового тресту» – групи економічних радників, покликаних розробити план виходу із «Великої Депресії» при президенті Рузвельті.
За
часів роботи у Міністерстві здобув реноме дослідника радянської
колективізації і сільського господарства Японії та знавця культури Азії,
за що і був відряджений до Японії.
Через рік інтенсивних
консультацій Ладежінського із японською владою – реформа була готова і в
червні 1946 року, американці «протиснули» її через парламент.
Першою чергою був складений земельний реєстр та проведена адекватна оцінка земельних ділянок.
Після цього, держава викупала у великих землевласників землю, яку вони надавали в оренду або яка простоювала.
Потім ці ділянки на пільгових умовах, з можливістю 30-річної розстрочки, уряд продавав селянам-орендарям.
Завдяки цьому, 3 мільйони родин отримали власну землю, більше 70% стали фермерами фактично створивши прошарок приватних фермерів- землевласників.
Підвищилася ефективність використання землі, а великі землевласники отримавши гроші від продажу своєї землі інвестували їх в інші сфери. Це надало поштовх економіці і стало важливим компонентом «японського економічного дива» у середині 1950-х.
Не менш важливим було і те, що реформа повністю ліквідувала соціальну базу для комуністичних настроїв у японському селі.є
Розуміючи традиції японського суспільства Ладежінський, публічно наголошував на головній ролі у розробці реформи японського міністра сілького господарства Хироо Вада.
Невдовзі, США перекидує Ладежінського на інший проблемний фронт – на Тайвань, де після поразки Чан Кайши в Китаї, з’явилось до 2 мільйонів біженців і земельне питання постало дуже гостро.
Заклавши в основі той самий рецепт, що і для Японії, земельна реформа на Тайвані, що проводилася за державною програмою «Земля –орачеві» стала ще одним успіхом. Невдовзі провінційний, аграрний острів став «четвертим азійським тигром» демонструючи стрімкє зростання економіки.
Втім політика «маккартизму» і пошук «комуністичних агентів» в США призвели до безпідставного звільнення Ледежінського з Міністерства сільського господарства, через місце народження та дослідження радянської колективізації.
Однак, через деякий час після критики у ЗМІ, Міністерство вибачилося перед Ладежінським, але він більше туди не повернувся. У 1955 році Державний Департамент відправив його реалізовувати земельну реформу у Південний В’єтнам. Однак нестабільна безпекова ситуація та згодом перемога комуністів не дозволила закінчити її реалізацію.
Після цього Ладежинський працював у Фонді Форда, Світовому Банку займаючись питаннями реформування аграрного сектору Непалу, Індії, Мексики.
До кінця життя залишався послідовним антикомуністом, вважаючи, що більшовики використали гасла розподілу землі, для отримання підтримки населення, яке загодом зрадили, провівши насильницьку колективізацію.