- Теодор Оберлендер
23 жовтня 1959 року у Східному Берліні відбулася прес-конференція східнонімецького професора Альберта Нордена. Професор Норден звинуватив західнонімецького міністра Т. Оберлендера в тому, що він віддав наказ знищити євреїв та польських інтелігентів Львова… з допомогою батальйону “Нахтіґаль”!
Т. Оберлендер, призначений 1953 року Аденауером на посаду міністра у справах німців – прогнаних, репатрійованих та жертв війни – постійно викликав ненависть у Москви і Східного Берліна своєю різкою антикомуністичною та антирадянською політикою. Щоб домогтися відставки міністра, Москві треба було звинуватити його в нацистських злочинах. І, переглядаючи минуле Оберлендера, знайшли, що він у червні-липні 1941 року був зв’язковим офіцером між батальйоном “Нахтіґаль” і абвером. Так виникла ідея звинуватити західнонімецького міністра з допомогою твердження, що “Нахтіґаль” чинив злочини за наказом Т. Оберлендера. Москва взяла на себе труд підшукати “свідків”, і справа набула міжнародного розголосу. Східнонімецький професор Норден звинуватив Оберлендера і “Нахтіґаль” у знищенні близько 3000 євреїв і поляків. Добре організована кампанія з допомогою комуністичних партій у світі призвела до відставки Т. Оберлендера. Проте німецький трибунал не знайшов ніяких підстав, щоб його звинуватити.
Свідки та об’єктивні польські автори спростовують звинувачення проти батальйону “Нахтіґаль”. З приводу цього питання можна також звернутися до офіційних радянських документів, що з’явилися до і після справи Т. Оберлендера. Вони надруковані в недавних збірниках, таких як: 1) «Уривки з актів стосовно злочинів фашистських загарбників у Львові, складених районною комісією Верховної Ради Української PCP», у кн. «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны, 1941-1945», К., 1980, с. 274-281; 2) Інформація спеціальної комісії для розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників на території Львівської області // Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. К., 1963. С. 349-351. Жоден з цих збірників документів не звинувачує батальйон “Нахтіґаль”. І Іемає таких документів теж у недавніх збірниках документів: Історія застерігає, К., 1986 та Nazi Crimes in Ukraine 1941-1944. К., 1987.
Але завдяки Москві лихо вже було зроблене. Починаючи з 1959 року російсько-радянська, польська та східнонімецька пропаганда почала твердити, що батальйон “Нахтіґаль” брав участь у винищенні польської інтелігенції Львова. Узагальнюючи цю російсько-радянсь-ко-комуністичну інформацію, французький автор Анрі Мішель у своїй праці “Друга світова війна” (том І, Париж, 1968, с. 265) написав: “Всі завойовані райони перетворилися у театр продуманих наперед актів винищення. На трибуналі у Нюрнбергу згадувалось про численні приклади. Гестапо склало списки осіб, засуджених аргіогі. Спеціальний батальйон, що називався «Соловей» і належав до Бранденбурзького полку, займався цими стратами”.
А по-німецьки “Соловей” – це “Нахтіґаль”!
Потрібно повторно підкреслити, що німецькі документи виявляють, що 1-й батальйон Бранденбурзького полку й український батальйон “Нахтіґаль” займалися лише охороною важливих об’єктів, складів, установ Львова. А стратами займалася команда німецької Поліції безпеки і СД, яка прибула до Львова ЗО червня.
Батальйон “Нахтіґаль” ніколи не брав участі ні в акціях поліції, ні в проведенні страт, його назва жодного разу не згадувалась на Нюрнберзькому процесі. Навпаки, міжнародний трибунал у Нюрнберзі під час засідання 15 лютого 1946 року, спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у Львові і районі Львова, встановив, що страти – справа рук спеціальних загонів ґестапо та СД. 30 серпня 1946 року радянський генеральний прокурор Руденко заявив на Нюрнберзькому процесі:
“Інтелігенція також стала об’єктом репресій з боку ґестапо… Ці репресії здійснювались за наперед узгодженим планом. Так, наприклад, загони ґестапо ще до взяття міста Львова мали список найвидатні-ших представників інтелігенції міста, яких треба було знищити. Масові арешти і страти професорів, лікарів, адвокатів, письменників і художників почалися зразу після взяття міста Львова німецькою армією… Розслідування, проведене після взяття міста Червоною армією, встановило, що німці вбили 70 вчених, митців, інженерів, тіла яких спалило ґестапо”.
Зрештою, у працях на цю тему, що з’явилися у Польщі та Радянському Союзі до жовтня 1959 року, ніколи не було звинувачень на адресу батальйону “Нахтіґаль”.
Так батальйон “Нахтіґаль” став жертвою політичної боротьби Москви проти німецького міністра, неприхильного до комунізму і до Москви. Так українці ставали жертвою політичної боротьби Росії за своє місце на шахівниці світової політики.
Boлодимир Косак, доктор історії Сopбoнни та УВУ