Звинувачення на адресу українського батальйону

Теодор Оберлендер

23 жовтня 1959 року у Схід­ному Берліні відбулася прес-конференція східнонімецького професо­ра Альберта Нордена. Професор Норден звинуватив західнонімець­кого міністра Т. Оберлендера в тому, що він віддав наказ знищити євреїв та польських інтелігентів Львова… з допомогою батальйону “Нахтіґаль”!

Т. Оберлендер, призначений 1953 року Аденауером на посаду міністра у справах німців – прогнаних, репатрійованих та жертв війни – постійно викликав ненависть у Москви і Східного Берліна своєю різкою анти­комуністичною та антирадянською політикою. Щоб домогтися відставки міністра, Москві треба було звинуватити його в нацистських злочинах. І, переглядаючи минуле Оберлендера, знайшли, що він у червні-липні 1941 року був зв’язко­вим офіцером між батальйоном “Нахтіґаль” і абвером. Так виникла ідея звинуватити за­хіднонімецького міністра з допомогою твер­дження, що “Нахтіґаль” чинив злочини за наказом Т. Оберлендера. Москва взяла на се­бе труд підшукати “свідків”, і справа набула міжнародного розголосу. Східнонімецький професор Норден звинуватив Оберлендера і “Нахтіґаль” у знищен­ні близько 3000 євреїв і поляків. Добре організована кампанія з допо­могою комуністичних партій у світі призвела до відставки Т. Оберлен­дера. Проте німецький трибунал не знайшов ніяких підстав, щоб його звинуватити.

Свідки та об’єктивні польські автори спростовують звинувачення проти батальйону “Нахтіґаль”. З приводу цього питання можна також звернутися до офіційних радянських документів, що з’явилися до і після справи Т. Оберлендера. Вони надруковані в недавних збірниках, таких як: 1) «Уривки з актів стосовно злочинів фашистських за­гарбників у Львові, складених районною комісією Верховної Ради Укра­їнської PCP», у кн. «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны, 1941-1945», К., 1980, с. 274-281; 2) Інформація спеціальної ко­місії для розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників на території Львівської області // Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. К., 1963. С. 349-351. Жоден з цих збірників докумен­тів не звинувачує батальйон “Нахтіґаль”. І Іемає таких документів теж у недавніх збірниках документів: Історія застерігає, К., 1986 та Nazi Crim­es in Ukraine 1941-1944. К., 1987.

Але завдяки Москві лихо вже було зроблене. Починаючи з 1959 ро­ку російсько-радянська, польська та східнонімецька пропаганда по­чала твердити, що батальйон “Нахтіґаль” брав участь у винищенні польської інтелігенції Львова. Узагальнюючи цю російсько-радянсь-ко-комуністичну інформацію, французький автор Анрі Мішель у своїй праці “Друга світова війна” (том І, Париж, 1968, с. 265) написав: “Всі завойовані райони перетворилися у театр продуманих наперед ак­тів винищення. На трибуналі у Нюрнбергу згадувалось про численні приклади. Гестапо склало списки осіб, засуджених аргіогі. Спеціаль­ний батальйон, що називався «Соловей» і належав до Бранденбурзького полку, займався цими стратами”.

А по-німецьки “Соловей” – це “Нахтіґаль”!

Потрібно повторно підкреслити, що німецькі документи виявля­ють, що 1-й батальйон Бранденбурзького полку й український ба­тальйон “Нахтіґаль” займалися лише охороною важливих об’єктів, складів, установ Львова. А стратами займалася команда німецької Поліції безпеки і СД, яка прибула до Львова ЗО червня.

Батальйон “Нахтіґаль” ніколи не брав участі ні в акціях поліції, ні в проведенні страт, його назва жодного разу не згадувалась на Нюрн­берзькому процесі. Навпаки, міжнародний трибунал у Нюрнберзі під час засідання 15 лютого 1946 року, спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у Льво­ві і районі Львова, встановив, що страти – справа рук спеціальних загонів ґестапо та СД. 30 серпня 1946 року радянський генеральний прокурор Руденко заявив на Нюрнберзькому процесі:

“Інтелігенція також стала об’єктом репресій з боку ґестапо… Ці ре­пресії здійснювались за наперед узгодженим планом. Так, наприклад, загони ґестапо ще до взяття міста Львова мали список найвидатні-ших представників інтелігенції міста, яких треба було знищити. Ма­сові арешти і страти професорів, лікарів, адвокатів, письменників і художників почалися зразу після взяття міста Львова німецькою ар­мією… Розслідування, проведене після взяття міста Червоною армією, встановило, що німці вбили 70 вчених, митців, інженерів, тіла яких спалило ґестапо”.

Зрештою, у працях на цю тему, що з’явилися у Польщі та Радянсь­кому Союзі до жовтня 1959 року, ніколи не було звинувачень на адре­су батальйону “Нахтіґаль”.

Так батальйон “Нахтіґаль” став жертвою політичної боротьби Мо­скви проти німецького міністра, неприхильного до комунізму і до Москви. Так українці ставали жертвою політичної боротьби Росії за своє місце на шахівниці світової політики.

Boлодимир Косак, доктор історії Сopбoнни та УВУ

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Bandera.lviv.ua :: Бібліотека націоналіста